Необхідність здійснення постійного стороннього догляду – дуже актуальна і болюча тема на сьогодні в контексті звільнення з військової служби. Хтось стикався з цим питанням особисто, а хтось чув від своїх знайомих, що звільнитися з військової служби за вказаною підставою на даний час майже не реально. Тому, сьогодні поговоримо на вказану тему більш детальніше.
Так, військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, мають право звільнитися з військової служби за сімейними обставинами:
у зв’язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров’я;
у зв’язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров’я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
І в першому, і в другому випадку згадується про висновок МСЕК та висновок ЛКК. Тому, постає питання: в яких випадках підходить висновок ЛКК, а коли потрібен висновок МСЕК?
На перший погляд здається все дуже просто.
Медико-соціальні експертні комісії (МСЕК) вказують про потребу в сторонньому догляді лише особам з інвалідністю І А, Б групи у довідці до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, тоді як усім решта потребу у постійному сторонньому догляді визначають лікарсько-консультативні комісії (ЛКК) закладів охорони здоров’я, що підтверджують відповідними висновками:
- висновком лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу – форма затверджена Наказом Міністерства охорони здоров’я України 31.07.2013 №667;
- висновком про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі – форма №080-4/о, затверджена Наказом Міністерства охорони здоров’я України 09.03.2021 №407;
- висновком про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, внаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі – форма №080-2/о, затверджена Наказом Міністерства охорони здоров’я України 09.03.2021 №407.
Так в чому полягає складність під час звільнення з вищезазначених підстав запитаєте ви?
Складність полягає у тому, що майже всі військові частини у питаннях звільнення з військової служби за вищезазначеними підставами керуються постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 №413 «Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу», в якій мова йде про необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років.
Тобто, військові частини вважають, що стосовно осіб, які є старшими 18 років, відповідні обставини мають бути підтверджені медичним висновком МСЕК, а для осіб до 18 років – висновком ЛКК.
З вказаною позицією військових частин однозначно не погоджуюся, адже вона не відповідає закону. На даний час у роботі є декілька позовів, де я оскаржую протиправність дій військових частин, які полягають у не звільненні військовослужбовців з військової служби за вказаними підставами.
І розумію, що вказана колізія виникла у зв’язку з тим, що до постанови Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 №413 «Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу» востаннє законодавчі зміни було внесено у далекому 2018 році.
Тоді, як до Закону України «Про військовий обов’язок та військову службу», зокрема у статтю 26 неодноразово вносилися відповідні зміни. Проте, незважаючи на те, що Закон має вищу юридичну силу, ніж підзаконний нормативно-правовий акт, постанова Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 №413 не була приведена у відповідність до Закону України «Про військовий обов’язок та військову службу», хоча це прямо передбачено Конституцією України.
Тому, на даний час маємо таку правову невизначеність у даному питанні.
Судова практика з цього питання, скажу відверто, не тішить, але ми – адвокати, юристи, правники не маємо права опускати руки, адже саме завдяки нашій спільній діяльності наша держава має стати правовою державою в дійсності, а не залишатися такою лише на папері.